Приречені людства

Жозе Монтейро знає майбутнє, яке ще не відбулося. Війна спадкоємців ще не почалася. Його діти та нащадки Альберто Кости ще не перетворили батьківські рани на війну, здатну перетнути світи. Але Жозе вже побачив, яким може стати це майбутнє. І він відмовляється чекати.

Є лише одна людина, яка може знати спосіб зламати шлях, який, здається, веде їх до війни: Охоронець Монтаріон, таємничий письменник, чиї історії породили цілі реальності. Проблема полягає в тому, щоб знайти його.

Немає прямого шляху до всесвіту Монтаріона. Щоб потрапити туди, Жозе доведеться перетнути світи, які ніколи не повинні спілкуватися один з одним. І він повинен буде зробити це в супроводі людини, якій він найбільше довіряв і який зрадив його найбільше: Альберто Коста.

Разом вони вступають у людські цивілізації, які пішли шляхами, зовсім відмінними від їхніх. Вони стикаються з версіями Жозе, які так і не дізналися, ким вони могли бути. Люди, які намагалися врятувати вид і не змогли. Герої перетворюються на абсолютних правителів. Цивілізації, де вірність мала такі ж жахливі наслідки, як і зрада. Кожна реальність пропонує одну відповідь і руйнує іншу.

Але, перетнувши кілька світів, Альберто починає помічати те, чого ніхто з них не шукав. Випадковий збіг. Потім ще один. Поки це не перестане здаватися випадковістю.

Жозе знає, чому в історіях Охоронця існують різні версії самого себе. Альберто не знає, чому постійно бачить їх поруч.

І поки двоє шукають спосіб завадити своїм дітям успадкувати війни своїх батьків, вони починають розуміти, що, мабуть, найнебезпечнішим питанням у подорожі є не те, як врятувати майбутнє. Можливо, це з’ясувати, чому вони обидва продовжують існувати, навіть коли все інше змінюється.

Є людські цивілізації, які були врятовані. Є людські цивілізації, які були приречені. І є світи, де людина, яка мала їх захистити, стала саме тим, від чого їх потрібно було врятувати.